Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядемо вкупочцi тут пiд калиною - I над панами я пан Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею Стелеться полем туман. Гай чарiвний, нiби променем всипаний, Чи загадався, чи спить Он на стрункiй та високiй осичинi Листя пестливо тремтить. Небо незмiряне, всипане зорями, - Що то за божа краса Перлами ясними ген пiд тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся, що нiженьки босi Вмочиш в холодну росу Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, Тепло - нi вiтру, нi хмар Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, як жар. Ти не лякайся, що можуть пiдслухати Тиху розмову твою Нiчка поклала всiх, соном окутала, - Анi шелесне в гаю. Сплять вороги твої, знудженi працею, - Нас не сполоха їх смiх. Чи ж нам, окраденим долею нашею, Й хвиля кохання - за грiх?

Комментарии (0)

Добавить комментарий